Сповідатись в гріхах. Прийти додому. Напитися свяченої води. І стане так вразливо підсвідомо від ангела безшумної ходи. То є любов. То є душа (чи совість?), що виведе й сліпого на майдан. А потім знов порине в молитовність, залишившись із тілом сам-на-сам. Іще не ніч… іще не треба вперто ховатися у вигадану тінь. Мов гори з пліч – розхристані, роздерті думки спливають у безмежну синь. Такі непевні і незграбні, може,- їх перебрати б слід до забуття… Прости гріхи, мій милостивий Боже! Прийми від серця щире каяття! |